Микола Бенардос та Михайло Сікорський: про відроджені імена та пам'ять поколінь

Інформація про події минулого, яка закладена в пам’ятках науки і техніки, має не тільки пізнавальний інтерес. Вони розкривають перед нами картину розвитку науки і техніки в їх матеріальному втіленні, вказують на результати творчої діяльності як відомих вчених та інженерів, так і невідомих майстрів, показують ту базу та основу, без якої не могла б успішно розвиватись сучасна енергетика.
До такої когорти людей належить винахідник кінця дев’ятнадцятого століття Микола Миколайович Бенардос, якого у 1981 році світ удруге відкрив для себе. Його  ім.’я стало відоме широкій світовій громадськості з календаря ЮНЕСКО, куди заносяться найбільш пам’ятні події в історії людства.
Майже 80 років після відкриття електричної дуги вчені намагалися використати дуговий розряд для зварювання, доки геніальний винахід М.М. Бенардоса не вирішив це найскладніше завдання - «примирив» тисячеградусну плазму з холодним металом. Вже майже через 80 років після смерті винахідника на батьківщині М.М. Бернадоса йому були відкриті пам’ятники та створені музеї.
За силою і глибиною винахідницького таланту, широтою інтересів, надзвичайною наполегливістю в роботі і працездатністю Микола Миколайович Бенардос справедливо займає одне з перших місць серед винахідників світу. За неповними даними, йому належить близько 120 винаходів. Світову славу Бенардосу принесло винайдення електричного дугового зварювання і різання металів - одного з найважливіших сучасних технологічних процесів. Особливо багато уваги він приділяв дуговому зварюванню вугільним електродом, яке дістало назву «Спосіб Бенардоса». Бенардоса справедливо вважають родоначальником дугового електрозварювання, бо він визначив головні напрями його розвитку, розробив основні принципи багатьох сучасних методів дугового зварювання. Крім того, він створив багато конструкцій зварювальних автоматів, розробив способи дугового зварювання різними електродами, дугового різання, підводного зварювання та різання, зварювання на вертикальній поверхні. Винахідник запровадив механізацію і автоматизацію зварювальних процесів, також висловив ідею зварювання в газовому струмені й під флюсом. Він винайшов оригінальні способи точкового і шовного контактного електрозварювання.
Бенардосу належить також багато винаходів в інших галузях техніки, зокрема у залізничному й водному транспорті, енергетиці, військовій справі, сільському господарстві, виготовленні акумуляторів, побутовій техніці…
На жаль, важка доля випала цій людині. Його дід Пантелеймон Єгорович Бенардос, який хлопчиком переїхав з Греції, у 1781 р. закінчив військове училище в С-Петербурзі, поступив на службу в російську армію. Приймав участь в російсько-турецьких війнах кінця ХVІІІ ст., відзначився при штурмі Очакова і Ізмаїла.
В чині генерал-майора П.Є. Бенардос брав участь у війнах з наполеонівською Францією 1805-1807 рр., Вітчизняній війні 1812 р. і закордонних походах російської армії в 1813-1814 рр.
Портрет генерала П.Є. Бенардоса помістили в Військовій галереї 1812 р. у ленінградському Ермітажі.
Сам генерал разом з дружиною Ганною Семенівною Воробйовою і сином Миколою поселився в Херсонській губернії, де на безлюдних землях заснував села Бенардосівка і Аннівка. Микола Пантелеймонович, як і батько, вибрав військовий шлях і в 1824 році, закінчивши кадетський корпус, почав службу в російській армії. Під час Кримської війни 1853-1855 рр. командував артилерією сухопутної армії, а 1856 року пішов у відставку.
У Бенардосівці 1842 року у Миколи Пантелеймоновича і Катерини Василівни Свєшнікової народився син – Микола. Судилося йому ще більше прославити рід Бенардосів. Тільки слава його буде трудова, а інтерес його до обробки металів можливо передався від прадіда матері – знаменитого коваля Микити Демидова – соратника Петра І. Знатна сім’я, яка жила тільки за рахунок військової платні, після смерті полковника Миколи Пантелеймоновича швидко зовсім збідніла. Мати намагалася дати хороше виховання синам Миколі і Володимиру. В глушині Херсонської губернії вони одержали неповну гуманітарну освіту. Після домашнього навчання, мати посилає сина на навчання в Київ на медичний факультет до університету Св. Володимира. Наукові інтереси майбутнього винахідника виходили за рамки навчальної програми. Тож у 1866 році він інтенсивно вивчає механіку, фізику, електротехніку, гірничу справу. Природні краєвиди м. Києва, Дніпро та кручі позитивно впливали на творчу працю, розвивали винахідницьку жилку молодого М.М. Наприкінці 1866 року М.М. Бенардос перейшов працювати у Московську Петровську землеробську та лісову академію, де займається в гуртку відомого фізика Столєтова.
Через рік він їде на літні канікули в Костромську губернію, де на околиці м. Лух отримує спадщину від матері, будує маєток і створює майстерні, в яких займається винахідницькою справою. Тут він одружується на Ганні Олексіївні Лебєдевій. В Лусі народилися його діти.
У травні місяці 1881 р. М.М. Бенардос, перебуваючи в Парижі, в лабораторії російського фізика Миколи Івановича Кабата вперше здійснив дугове зварювання металу, спочатку свинцю, а потім заліза. Свій спосіб зварювання він назвав “електрогефестом” на честь старогрецького бога коваля Гефеста. Заповзятливі закордонні ділки одразу ж збагнули чого варте його відкриття. Винахідникові пропонували продати своє дітище за кордоном, але він відмовився. Повернувшись додому, він робить все, щоб новинка служила вітчизняній науці.
За великі відкриття в галузі електротехніки Електротехнічним інститутом Миколі Миколайовичу Бенардосу 1899 року в Петербурзі було вручено почесний диплом інженера-електрика. Всесвітнє визнання М.Бенардоса підтверджене різними документами. У Франції, Австро-Угорщині, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, США були видані патенти на його винаходи. Сотні підприємств використали його винаходи при будівництві електростанцій, ремонті котлів, другого енергетичного обладнання, паровозів і вагонів, кораблів та інше.
Про спосіб М. Бенардоса писали в газетах і журналах, доповідали на конгресах, конференціях. Спосіб демонструвався на багатьох виставках. Але у царській Росії його не зрозуміли…
Довгим та важким був шлях до визнання вченого на батьківщині. Поки дійшло до “Привілею на спосіб з’єднання і роз’єднання металів безпосередньо дією електричного струму”, довелося все спродати: і маєток, і лабораторію.
В кінці 1899 р. винахідник розорився, виїхав з Петербургу і поселився в м. Фастові (Київська губернія) у однієї багатої знайомої. Вона надала притулок винахідникові, обладнала у флігелі маленьку лабораторію, де він продовжував досліди. Микола Миколайович був освіченою людиною і знав, як колись, ще за Київської Русі, будівельники покривали храми свинцевою покрівлею. Тож винахідник шукав ці храми у Переяславі-Хмельницькому, бо цікавився свинцем для своїх дослідів.
На вершині слави і без засобів до існування М. Бенардос був змушений працювати робітником-зварювальником на заводі В. Брандта та фастівському депо. У Фастові він одержав декілька патентів на нові винаходи. Довелося йому мешкати у селі Бишів Макарівського району у своєї доброї знайомої і покровительки.
(В 1980 році археологи АН УРСР зробили розкопки в селі Бишів на місці того будинку,- знайшли металеву плиту, на якій електрозварним швом вчений написав одне-єдине слово “Бенардос”. А ще відкопали деякі знаряддя праці винахідника).
На батьківщині вченого вперто не визнавали. Доведений до відчаю, важко хворий свинцевим отруєнням, він потрапив до лікарні. Але навіть і там марив своїм відкриттям. Холодного осіннього дня 8 (21) вересня 1905 р. видатний винахідник тихо відійшов з цього життя, залишивши Вітчизні всі свої двісті проектів та винаходів, і найголовніший з них – електрозварювання. Похований М. Бенардос  у Фастові.
З того часу минуло понад вісімдесят літ, і ім’я видатного електромеханіка дещо призабулося. Лише напередодні столітнього ювілею в день народження дугового електрозварювання про вченого заговорили на повний голос у нас та за рубежем. Потрібно віддати належне потомку Бенардоса  - О.М. Корнієнку, представнику Інституту електрозварювання імені Е.О.Патона АН УРСР та подвижнику, родоначальнику та керівнику низки прекрасних українських музеїв у Переяславі-Хмельницькому – Михайлу Івановичу Сікорському. У травні 1981 року Михайло Іванович, долаючи шалені труднощі, з нагоди столітнього ювілею народження дугового електрозварювання відкрив у Переяславі-Хмельницькому музей Миколи Миколайовича Бенардоса.

Пам'яті колеги присвячується...
Автору статті випала нагода в травні місяці 2002 року спілкуватись із потомком Бенардоса М.М. та директором Переяславських музеїв Сікорським М.І. Ці зустрічі були надзвичайно цікавими.
Михайло Іванович Сікорський був особливою людиною, відданою музейній справі, своєму місту, своїй роботі. Де живе така людина там вирує життя, вона вбирає в себе пам’ять поколінь, який передає потомкам та зберігає безперервність духовної палітри історичної спадщини…
Михайло Іванович Сікорський був переконаний у тому, що втративши під час Полтавської битви чимало регалій, цінності, козаки відступили до Переяслава. Тяжко переживаючи поразку, зраду соратників, сподіваючись повернутися, Іван Мазепа заховав чимало цінностей, в основному золото, срібло, коштовну зброю, монети, в якомусь секретному підземному ході, недалеко від якоїсь церкви. Директор музею Михайло Іванович Сікорський, будучи фанатичним збирачем старовини, та й ще досвідченим археологом, вирішив знайти скарб. Працював в архівах, вивчав схеми, стіни церков. Знайшов один підземний хід. Спробували копати - все обвалюється. Небезпечно. Тож розкопки закінчили. А даремно... Скарби були десь поруч! - авторитетно заявляв козацький біоенергетик генерал Валерій Пильник.  Користуючись своєю методикою, він просканував те місце і встановив, що скарб так ніхто і не забрав, він і досі лежить десь у недосліджених підземеллях Переяслава. Михайло Сікорський був за крок від цього…
На превеликий жаль, Михайло Іванович Сікорський помер 27 вересня 2011 року.
Наприкінці хочеться порадити всім небайдужим: не марнуйте життя, завітайте до славного краю! Кожен українець повинен побувати у Переяславі, і хтось знайде скарб, полишений колись Мазепою.

Володимир Циганенко

Цитування та використання будь-яких матеріалів порталу Etar на інших сайтах дозволяється лише з гіперпосиланням: www.etar.com.ua