Віденське світло

Відомо, що в 1482 році Леонардо да Вінчі (1452-1529) запропонував для підсилення тяги повітря бляшану трубу, яка згодом була замінена на скляну, над гнотом масляних та жирових ламп. Це вдосконалення давало більш яскраве освітлення…
Освітлювальні пристрої в оселях та на вулицях м. Києва згадуються ще з кінця XVIII століття. Джерелом світла у перших ліхтарях були смолоскипи, великі свічки, масляні, олійні та жирові гноти, пізніше, гасові та газові лампи. Гасові лампи з`явилися в 1853році в найбільшій у Галичині аптеці «Під золотою зіркою» у м. Львові. Юрба львів’ян, що зібралася березневого вечора 1853 року в аптеці, затамувавши подих, з цікавістю і захопленням спостерігала за тим, як до циліндричної посудини, спорудженої зі слюди і жерсті, що стояла у вітрині підійшов аптекарський працівник. Посудина була заповнена прозорою жовтуватою рідиною, у яку був опущений досить товстий гніт, скручений із клоччя. Працівник нахилився над посудиною, чиркнув сірником, і через секунду гніт не баченого досі світильника спалахнув яскравим, рівним полум’ям і освітив не тільки всю вітрину аптеки, але й вихопив із сутінків, що опускалися, значну частину самого приміщення. Так вперше у світі спалахнуло світло гасової лампи. Лампи, якій призначено було незабаром підкорити увесь світ, здійснивши революцію в справі освітлення людського житла, витиснувши відтіля майже всі джерела світла, що використовувалися до того часу. Позиції основного джерела світла гасова лампа міцно утримувала аж до появи електричної лампочки. І навіть після появи останньої та випуску в 2010 році енергозберігаючих світильників на СД-модулях (світло-діодах), налагодженого на Івано-Франківському державному підприємстві виробничого об'єднання «Карпати», які споживають енергії на 80 відсотків менше, ніж традиційні лампи розжарювання, а служать у 20-25 разів довше. І цінова політика, для завжди бідної комунальної сфери, яка є основним споживачем цієї продукції, вносить свою лепту в програму реформування житлово-комунального господарства та розв'язання проблеми зменшення споживання енергоресурсів у ЖКГ,
не переконала остаточно відмовитись від гасової лампи, яка залишається нашим вірним слугою і донині.
А почалося все задовго до березневого вечора 1853 р. з багато інших подій, на перший погляд ніяк не пов’язаних з народженням лампи. Переплітаючись між собою незбагненим чином, вони всі разом і привели зрештою до появи того, що пізніше у всьому світі стали називати «віденським світлом».
Нафта в Прикарпатті була відома ще з XIII століття. З давніх-давен на поверхню землі в районі нинішнього Борислава просочувалася густа, маслянисто – чорна в’язка рідина зі своєрідним запахом. Придатною була «бісова юшка» і для обігріву гуцульських хат замість дров, горіла добре і пекуче.
Серед тих аптекарів, які займалися дослідженнями бориславської нафти в середині XIX століття у Львові особливою наполегливістю і завзятістю відрізнялися двоє: ополячений вірменин – львів’янин Ігнатій Лукасевич (Лукасян)(пол. Ignacy Lukasiewicz, 08.03.1822-07.01.1882) — польський фармацевт, хімік-технолог, бізнесмен, винахідник гасової лампи (1853), і, насамперед, батько нафтової промисловості, який винайшов метод отримання гасу шляхом дистилювання сирої нафти, пробурив першу нафтову свердловину (1854) та збудував перший нафтопереробний завод у Польщі (1856). Був лідером спільноти та одним з найвідоміших філантропів в Галичині. Сприяв створенню садів, будівництву доріг і мостів, шкіл, лікарень, боровся з бідністю та алкоголізмом у регіоні. Його колега - чех Ян Зег приїхав сюди із Самбора. За примхою долі наприкінці 1840-х років обидва вони зустрілися в аптеці «Під золотою зіркою «, що належала також чеху, вихідцеві з Моравії, Петеру Мікулашу (Петрові Міколашу) (1805-1873рр.). Хто знає, якби не зустрілися ці чоловіки в аптеці Міколаша, можливо, довго чекали б цього винаходу. До кінця 1852року ці троє дослідників, після тисяч експериментів із ропою вчені Зег і Лукасевич розробили методику дистиляції та очистки нафти, виділивши шляхом дистилювання продукт, що був визнаний цілком ідентичним так званій «білій кам`яній олії»(Oleum Petrae Album). Нарешті в березні 1853 року друзям вдалося виділити летку і горючу фракцію з досліджуваних, напівфабрикатів, яку вони назвали «камфіна». Це й був той продукт, який ми сьогодні всі знаємо як гас. Заради справедливості слід відзначити, що Зег і Лукасевич були не першими, хто намагався застосувати очищені продукти нафти для потреб освітлення. Та лампи, що заправлялися такою рідиною, дуже часто вибухали і призводили до лиха. За кресленнями, зробленими Зехом, львівський бляхар Адам Братковський виготовив з товстої міцної жерсті і слюди дослідний зразок нової лампи. Речовина, якою вона заправлялася, у дії проявила себе чудово: давала рівне, сильне і чисте світло, горіла майже без кіптяви. Але, незважаючи на явні й очевидні переваги нового світильника перед усіма попередніми, розважливі й ощадливі львів`яни від захоплення ойкали, а ось придбати новинку не поспішали. А вже 31 липня того ж року, коли потрібно було вночі в шпиталі зробити термінову хірургічну операцію пацієнтові Владиславу Холєцкому, при світлі нових ламп, блокада недовіри стосовно нового винаходу була прорвана, і з кожним днем бажаючих придбати гасницю ставало усе більше й більше.
Кажуть, мистецтво вимагає жертв. На жаль, і винаходи – теж. За свої успіхи на шляху прогресу людству доводиться платити данину власними життями. Нестала винятком і гасова лампа. Того страшного вечора 12 лютого 1858 року дружина Зега, 21-річна Дорота Облочинська і її молодша 17-річна сестра Терміна, лягаючи спати, не загасили на ніч лампу, що стояла на столі. Конструкція тих перших ламп була настільки надійною, що для того, щоб трапилося лихо, потрібно було лампу навмисно перекинути. Ми зараз уже так і не дізнаємося, що ж відбулося насправді: чи то провиною всьому стало маленьке дурне кошеня, що стрибнуло на стіл і необережно скинуло лампу, чи то рвонув у ній недостатньо добре очищений гас… Так чи інакше, але спалахнула пожежа, яка не тільки забрала життя обох сестер, але спопелила вщент будинок. Після цієї страшної трагедії попит на гас, і на самі лампи в краї різко впав. Для Зега не тільки сама згадка про ці дві речі стала нестерпною, але навіть й саме подальше перебування у Львові було неможливим. Він назавжди виїхав з міста і ніколи більше не повертався до справ, пов’язаних зі своїми винаходами. Він осів у Бориславі, де згодом відкрив аптеку, а в 1876 році одружився з третьою із сестер Облочинських – Марією. Коли й у якому віці він помер точно невідомо.
Ігнатій Лукасевич був нагороджений орденом Залізної Корони і папським орденом св. Григорія, золотою медаллю 25-ліття нафтового промислу, почесним громадянством Кросна та Ясна. У Львові на вул. Вірменській, 18 (біля ресторації-музею «Гасова лямпа») стоїть пам'ятник винахідникам гасової лампи Ігнатію Лукасевичу та Яну Зеґу роботи скульптора Володимира Цісарика. Справу якісного освітлення осель, промислових приміщень, вулиць міст, сіл завжди продовжували інші винахідники, які долали дуже великі труднощі для того, щоб їх винаходи були втілені в життя.
1844 р. Жан Бернар Леон Фуко (1819-1868) створив першу дугову лампу з регулюванням вугільних електродів.
1845 р. Вперше електрична дуга використана в Парижі в опері для імітації сходу сонця. Успіх був шалений.
1872 р. Олександр Миколайович Лодигін (1847-1923) створив електричну лампу розжарювання.
15 квітня 1876 року в Лондоні, на виставці фізичних приладів винахідник Павло Миколайович Яблочков здійснив публічну демонстрацію свого винаходу електричної свічі з нерегульованими вугільними електродами. Наступала нова ера електричного світла!
1879 р. Томас Альва Едісон (1847-1931) створив лампу розжарювання з вугільною ниткою, з гвинтовим цоколем і патроном для промислового виготовлення.
1882 р. Томас Альва Едісон (1847-1931) збудував в Нью-Йорку першу електростанцію постійного струму загального користування за своїм проектом потужністю 540 кВт, яка використовувалась для освітлення помешкань споживачів на території 2,6 км². Розробив кабельну і освітлювальну арматуру та захист освітлювального електрообладнання від перевантаження струмом.
1878 р. Відомий інженер О.П. Бородін у приміщенні залізничних майстерень, розташованих поблизу залізничного вокзалу, на території теперішнього Київського вагоноремонтного заводу, вперше встановив чотири електричні дугові ліхтарі, основними компонентами кожного з яких були два вугільні стержні (електроди) і прошарок ізоляційного матеріалу (пластинка каоліну), розміщеного між стержнями. Живлення кожного ліхтаря здійснювалося від окремої динамо-машини.
1890 р. У Києві в районі Національної опери почала діяти перша міська електростанція постійного струму, потужністю 150 к.с. (110,3 кВт). Вона освітлювала театр та через електрокабель живила 14 ліхтарів на Хрещатику. (театр згорів 1895 року).
Ера електричного світла продовжує свій переможний крок у в співдружності з гасовою лампою!

Володимир Циганенко

Цитування та використання будь-яких матеріалів порталу Etar на інших сайтах дозволяється лише з гіперпосиланням: www.etar.com.ua

в начало