Альтернативні сценарії розвитку української енергетики та необгрунтованість енергетичної стратегії України
9 березня 2007 року глави держав і урядів країн Європейського Союзу ухвалили план: до 2020 року підвищити енергоефективність та , відповідно, частку енергії, що отримується з відновлювальних джерел, до 20%. У затвердженому плані йдеться також про підвищення рівня використання біопального до 10% у транспортному секторі. Європейський Союз також прийняв одностороннє рішення до 2020 р. знизити на 20% викиди парникових газів проти рівня 1990 року. Європейські експерти вважають, що, крім екологічних переваг, це дасть змогу створити не менше, ніж 300 тисяч нових робочих місць у сільській місцевості.
Що зроблено в Україні в напрямку енергетичної незалежності – пошуку екологічно-чистих енергоносіїв для безпечного розвитку країни? Напередодні двадцятої річниці Чорнобильської катастрофи уряд України прийняв рішення щодо пріоритетного розвитоку атомної енергетики та ухвалив Енергетичну стратегію України до 2030 р., яку було презентовано в березні 2006 р. Перед українцями постали реальні загрози побудови нових 22 атомних енергоблоків без їхньої згоди та за їх кошти.
У 2030 році, згідно з Енергетичною стратегію, Україна буде мати енергоємність ВВП значно вищою, ніж, наприклад, Польща зразка 2005 року, а частка відновлювальних та альтернативних джерел в енергобалансі складе аж 6%. Якщо порівняти такий план з нещодавнім рішенням західноєвропейських країн, відсталість української стратегії стає ще більш очевидною.У цьому документі важко знайти аналіз новітніх концепцій розвитку електроенергетики, Європи, США та інших країн. Натомість, бачимо звичайний план дій, що притаманий радянській школі енергетики. Як і в 60-70 роках минулого століття пропонується будівництво крупних електростанцій, які простіше планувати та контролювати, та передавання електроенергії на значні відстані замість локального виробництва та зменшення втрат і попиту.
На державному та міжнародному рівнях Україна декларує повну прозорість для громадськості та ґрунтовність процедури Державної екологічної експертизи таких об’єктів. Однак це не підтверджуються багаторічною практикою всеукраїнських громадських природоохоронних організацій – членів Громадської Ради при Мінприроди та організацій – членів Української річкової мережі НУО. Вони, навпаки, констатують непрозорість для громадськості проектів у сфері гідроенергетики, відсутність бажання деяких організацій та установ до конструктивного спілкування та громадського обговорення.
З таким станом речей не погодились громадські організації України ще у жовтні 2005 року та у березні 2006 р., які (8 організацій) ініціювали створення „Концепції неатомного шляху розвитку енергетики України”.
Критика положень прийнятої стратегії була підготовлена експертами незалежних організацій і розповсюджена восени 2006 р. В Концепції обґрунтовується можливість неатомного сценарію розвитку енергетики України до 2030 р. Вона передбачає використання атомної енергії на рівні 2,1 млн. т. у. п./рік завдяки роботі двох блоків, які до 2030 р. ще не вичерпають основного терміну своєї експлуатації (РАЕС-4 і ХАЕС-2). Концепцією також передбачено обсяг споживання природного газу за вмістом енергії близьким до споживання вугілля (газ 33,3%, вугілля 35,4% загальної потреби в ПЕР); третє місце посідають відновлювальні джерела енергії (ВДЕ) – 16,3%. Серед відновлювальних джерел енергії основний внесок дає енергія біомаси та вітру. Загалом за рахунок ВДЕ буде задовольнятися 11,7% (33,54 млн. т. у. п./рік) потреби в енергії, що співпадає з тенденціями розвинутих країн Європи і світу.
В Україні майже 50% електроенергії виробляється атомними станціями, але лише 30% ресурсів палива для них припадає на долю України. Вважається, що світових запасів урану для забезпечення потреб АЕС достатньо на 12-25 років (в Україні це 40-70 років). Але видобування, переробка і транспортування урану призводить до впливу різноманітних небезпечних факторів на персонал, населення та навколишнє середовище.
Але не лише викопне паливо створює екологічні проблеми енергетики. Одним з надзвичайно важливих природних чинників, що накладає суворі обмеження на розвиток атомної енергетики, і який практично не був врахований при підготовці Стратегії, є наявність і стан водних ресурсів України.
За записами місцевих водних ресурсів (1 тис. м3 на 1 мешканця) Україна вважається однією з найменш забезпечених у Європі країн (згідно класифікації Європейської Економічної Комісії ООН), а до середньо забезпечених за міжнародною класифікацією регіонів (6,19 тис. м3 на 1 мешканця) належить лише Закарпатська область. У Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях цей показник низький (2-2,6 тис. м3 на 1 мешканця), а у решти – дуже низький і надзвичайно низький (0,11 – 1,95 тис. м3 на 1 мешканця).
За даними Державного комітету з водного господарства, загальний водозабір в Україні за рік сягає 15 млрд. м3. Якщо додати на санітарні витрати та випаровування – 29,8 млрд. м3, то отримаємо 44,8 млрд. м3. Ця величина відповідає стоку вкрай маловодний рік.
Уже сьогодні АЕС відчувають гострий дефіцит води у посушливі роки. Зрозуміло, що нарощування потужностей АЕС з огляду на обмежені водні ресурси не видається можливим, що відзначалося фахівцями ще за часів СРСР. Елементами енергокомплексу, тісно пов’язаного з АЕС, що також є залежними від водних ресурсів, є передбачені Енергетичною стратегією України до 2030 р. декілька великих об’єктів гідроенергетики (Ташлицька ГАЕС, Дністровська та Канівська ГАЕС), які планується використовувати як необхідні технологічні регулюючі потужності у зв’язку із зростанням в майбутньому, частки потужностей 22 атомних блоків.
Не говорячи про економічну доцільність реалізації цих дорогих, громіздких та морально застарілих проектів, економічну нездатність України самостійно їх реалізувати, можна відзначити, що безумовно, ці об’єкти є такими, що мають підвищену екологічну небезпеку. Їх будівництво буде пов’язано зі знищенням значних природних та культурних територій, ландшафтів, цінних природних ресурсів, руйнацією або подальшою деградацією екосистем найбільших українських річок, що може викликати значне погіршення якості життя та здоров`я населення та нести у собі техногенну небезпеку. Більшість з них пов’язана з міжрегіональними, а деякі і з транскордонними екологічними впливами. Тому ці проекти, згідно з чинним законодавством України, мають впроваджуватись за певними жорсткими державними процедурами та обов’язковим залученням зацікавленої громадськості до оцінки цих проектів, а також участі у прийняті рішень на початкових стадіях їх впровадження, як того вимагає Оргуська конвенція.
Кошти, що передбачались на будівництво нових 22 атомних блоків поділяються на дві складові: на будівництво сучасних 1-го, або максимум 2-х атомних блоків на заміну блоків, які відпрацювали свій ресурс, щоб не знищити атомну енергетику на період повного впровадження неатомного шляху розвитку енергетики; а решту коштів віддати на розвиток енергозаощаджуючих технологій, нетрадиційних, відновлювальних та позабалансових джерел енергії. В рамках роботи над новим проектом Енергетичної стратегії необхідно підготувати альтернативні сценарії розвитку енергетики України з урахуванням змісту Концепції на перспективу неатомного шляху розвитку енергетики України. Уряд повинен провести широке громадське обговорення проекту Стратегії та альтернативних сценаріїв із залученням всіх зацікавлених сторін у прийнятні терміни, які дозволять їх детальний розгляд.
P.S.
У зв’язку з поставленим завданням - створити музей енергетики Київської енергосистеми - автору статті останні 10 років довелося комплексно займатися всіма проблемами енергетичної галузі. Найважливішою передумовою для створення музею було органічне поєднання зібраного натурного матеріалу, що відображує розвиток енергетики, та інтерактивної експозиції, яка виставлена на внутрішньому сайті в локальній мережі АК „Київенерго”. Музей налічує також солідну збірку відео-фільмів, зібраних за допомогою посольства США і медійних компаній України, в яких розкрито стратегії розвитку енергетики провідних країн світу на найближчі 50-100 років.
З метою ознайомлення з досвідом провідних країн світу, автор звернувся 28 лютого 2008 року до Голови парламентської комісії при Верховній Раді України з підготовки Стратегії розвитку енергетики України з пропозицією відвідати музей Київенерго і переглянути відео-фільми, в яких відображене практичне використання новітніх енерготехнологій, оновлювальних джерел енергії, охорони навколишнього середовища тощо. Пропозиція відвідання музею була сприйнята позитивно, на жаль, відвідання музею представниками від парламентської комісії так і не відбулося…
Україна стоїть зараз перед проблемою: як перевести застаріле енергозатратне енергетичне господарство на нові рейки із залученням кредитних ресурсів, страхових, іпотечних, лізингових та інших важелів ринкового регулювання з дотриманням законів охорони навколишнього середовища.Цитування та використання будь-яких матеріалів порталу Etar на інших сайтах дозволяється лише з гіперпосиланням: www.etar.com.ua
.jpg)
