Перше енергетичне об’єднання: історія та реалії

Січень і квітень 1930 року знаменні двома датами, що увійшли в історію Київенерго: 8 січня 1930 року Президія Київського окружного виконкому (постанова №50, параграф 1097) затвердила Статут державного акціонерного товариства з виробництва теплової та електричної енергії «Київструм», а 30 квітня згідно з постановою Ради праці та оборони (РПО) до управління акціонерного товариства було передано всі електростанції Києва, а також всі мережі високої і низької напруги Київського району. Акції Київструму було розподілено між Енергоцентром ВРНГ СРСР (Всесоюзне об’єднання енергетичного господарства при Вищій раді народного господарства СРСР) і Київським окружним виконкомом. До роботи електричних станцій почали висуватися більш високі вимоги, а проблеми з експлуатації було покладено на Енергоцентр ВРНГ СРСР.
У ході організації Київструму відбувалося деяке протистояння між місцевою владою і Центром відносно активів Компанії та розподілу пайової участі в освоєнні нових енергетичних потужностей. Так, у першому варіанті Статуту Київструму серед акціонерів, крім Вищої ради народного господарства і Київського окружного виконавчого комітету, значилися й інші організації та підприємства – споживачі електричної енергії. Серед них були Укрмашбудтрест, Укршкіртрест, Держм’ясохладобойня, Управління Південної залізниці, Укрінліс, Київський харчотрест, Київський кабельний завод та ін. Однак пізніше до складу акціонерів вони не увійшли (до речі, нині у такому становищі знаходиться громада м. Києва, прим. автора). У заголовку цього документа було зазначено: «УСТАВ состоящего в ведении ВСНХ Союза ССР государственного акционерного общества…». Ці протиріччя можна помітити також у листуванні між Київським окружним виконкомом, ВРНГ УРСР та іншими державними органами. Так, у листі від 06.03.30 №81005 на адресу Української економічної ради член Президії ВРНГ тов. Маслов писав про два ключові моменти, на яких наполягала Вища Рада. По-перше, ВРНГ не влаштовував склад акціонерів, визначений Київським окрвиконкомом. На думку Маслова, склад акціонерів мав бути обмежений двома учасниками – Київським окружним виконавчим комітетом і ВРНГ. По-друге, акціонерне товариство мало бути у підпорядкуванні тієї ж ВРНГ.
Крім цього, відповідно до постанови Ради праці та оборони СРСР від 09.02.30 №2/455 окружкоми були зобов’язані брати участь у фінансуванні добудови районних електростанцій. 1930 року Київський окрвиконком мав профінансувати будівництво КРЕС у розмірі 2150 тис. карбованців. У тому ж листі тов. Маслов справедливо зазначав, що, вкладаючи кошти в районну електростанцію, Київський окрвиконком сподівався отримати відсотки на вкладений капітал. Однак запропонована ВРНГ форма об’єднання і управління не давала змоги місцевій владі компенсувати свої витрати, які на той період становили 11500 тис. руб. при загальних капіталовкладеннях 16000 тис. руб. Тому фінансування містом будівництва другої черги КРЕС було недоцільним. У вищезгаданому листі ВРНГ УРСР просив УЕН (Українську економічну нараду) винести на розгляд РПО СРСР питання щодо надання дозволу Київському окрвиконкому на внесення 1930 року лише залишку від тієї суми, яку місцеві органи мали вкласти в будівництво першої черги КРЕС.
Цей період відомий в історії як завершення НЕП і перехід радянської держави до повної індустріалізації, колективізації і централізації влади. Долю Київструму було вирішено. 1931 року створюється Управління електричних станцій і мереж Західної частини УРСР (Зукренерго), до якого увійшли всі енергетичні об’єкти Києва. У пояснювальній записці до річного звіту Зукренерго за 1931 рік зазначено:
«Приказ Энергоцентра об организации ряда Районных управлений в Киеве был осуществлен с 01.09.31, когда акционерное общество «Киевток», еще не вполне оформившее свое юридическое существование, было реорганизовано в Западно-Украинское районное управление Энергоцентра – «ЗУКРЭНЕРГО».